Тема твору: Подвиг людини на війні

Категория:

Твір По романі «Вони боролися за Батьківщину» і оповіданню «Доля людини» М. О. Шолохова. Батьківщина наша – колиска героїв, вогненний горн, де плавляться прості душі, стаючи міцними, як алмаз і сталь. Л. М. Толстой

Михайло Олександрович Шолохов – письменник, у чиїй творчості відбилося життя рідного народу на рубежах, які стають історичними віхами. Одна з найбільш яскравих глав життя російського народу пов’язана з роками Великої Вітчизняної війни.

На початку війни Шолохов був покликаний у ряди Радянської Армії як комісар запасу, де став військовим кореспондентом «Правди» і «Червоної зірки». З перших днів війни Шолохов присвятив свою творчість служінню народу, що вступили в смертельну сутичку з фашистами. Тому глибоко патріотична тема – подвиг людини у Великій Вітчизняній війні – зайняла на довгий час головне місце в добутках письменника. У ці роки він створює добутки «Доля людини» і «Вони боролися за Батьківщину».

Оповідання «Доля людини» говорить про те, які нещастя несе людині й всьому людству війна. Герой оповідання – мирний трудівник, що ненавидить війну. До війни доля Андрія складалася щасливо: радість буття, розумна й добра дружина, будинок, діти – все це йому дорого, тому природно його бажання все це захищати.

На війні спочатку фігура й доля Соколова нічим не були примітні: фронтовий шофер, що возив боєприпаси на батарею, двічі одержував легкі поранення, службу ніс справно. А потім почався його солдатський, його людський подвиг.

Війна обрушувала на Соколова усе більше й більше тяжкі удари. Здавалося вже, що все його життя, вся доля його, весь він сам зіпсовані й покалічені. Ця людина з дивною стійкістю винесла всі випали на його частку випробування: важке розставання із сім’єю при відході на фронт, поранення, фашистський полон, катування й знущання гітлерівців, загибель сім’ї, що залишилася в тилу, і, нарешті, трагічну смерть улюбленого сина Анатолія в останній день війни – дев’ятого травня.

«За що ж ти, життя, мене так скалічила? За що?» – запитує сам себе Соколов і не знаходить відповіді.

«Бачили ви коли-небудь очі, немов присипані попелом, наповнені смертельною тугою, що в них важко дивитися?» – запитує письменник.

Такі очі були в Андрія Соколова. Яке  велике було особисте горе Соколова, але у всіх випробуваннях його підтримувала любов до Батьківщини, почуття відповідальності за її долю.

Хоробро виконував Андрій на фронті свій військовий борг. Під Лозовеньками йому доручили підвезти снаряди до батареї. «Треба було сильно поспішати, тому що бій наближався до нас: ліворуч чиїсь танки гримлять, праворуч стрілянина йде, спереду стрілянина, і вже початок пахне смаженим… – розповідає Соколов. – Командир нашої роти запитує: «Проскочиш, Соколов?» А отут і запитувати нема чого було. Там товариші мої, може, гинуть, а я отут чухатися буду?» Приголомшений розривом снаряда, опам’ятався він уже в полоні в німців. Цей учинок говорить про те, що Соколов звик спочатку думати про товаришів, про свій борг перед Батьківщиною, а потім уже про себе. Він робить героїчні вчинки, а страх перед смертю відступає. Не упустив Соколов людське достоїнство й у німецькому полоні, мужність його не залишало й там. «Схотілося мені їм, проклятим, показати, що хоча я і с голоду пропадаю, але давитися їхньою подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися», – розповідає Андрій. Цим автор показав моральну перевагу свого героя над ворогом. Почувши вночі, що поруч із ним зрадник хоче видати командира, Соколов прийняв рішення не допустити цього й на світанку своїми руками задушив зрадника, тим самим позбавивши від смерті кілька командирів, що перебували з ним у полоні.

Шолохов показує, що любов до людей, бажання бути їм корисним дозволяють Андрієві, що втратив будинок, сім’ю, здоров’я, знайти в собі сили продовжувати жити, трудитися, думати про навколишнє (усиновлення хлопчика) і навіть у крайнім горі залишатися людиною.

В 1943 році після завершення Сталінградської битви письменник почав роботу над романом «Вони боролися за Батьківщину», у якому зобразив той період війни, коли наші війська змушені були відступати. Стрільців, Лопахін, Звягінцев і їхні бойові товариші випробовували гіркоту поразок, сором перед людьми, що залишилися на окупованій території. Поранений командир дивізії із забинтованою головою виходить до наведеного в Сталінград старшиною Поприщенко двадцяти семи бійцям, опускається перед ладом на коліно, цілує збережене ними полковий прапор і говорить: «І я так хочу, щоб нам не соромно було подивитися в очі сиротам нашого вбитого товариша лейтенанта, щоб не соромно було подивитися в очі його матері й дружині й щоб могли ми їм, коли побачимося, сказати чесним голосом: «Ми йдемо кінчати те, що почали з вашим сином і батьком, за що він – ваша дорога людина – життя свою на Донщині віддав… Поповниться наш полк людьми, і незабаром знову підемо ми дорогою… Важкими кроками підемо… Може, і ви, товариш лейтенант, ще почуєте нашу ходу… Може, і до вашої могилки долетить вітер з України…» Такого відношення гідний кожний воїн, що впав у бої, адже те, що він віддав своє життя для світлого майбутнього дітей, – це дійсно героїчний подвиг.

У своїх добутках Шолохов показує, як бійці загартувалися в боротьбі, перетворилися в єдину бойову сім’ю, що прагнула вигнати ворога з рідної землі й помститися йому за все зло, заподіяне російському народу. Герої Шолохова – це люди, у серцях яких живе готовність до подвигу. Вони ведуть бій за свою Батьківщину «не заради слави – заради життя на землі».

У роки війни гітлерівці із глузуванням називали російського солдата «росіянин Іван». А хто цей «росіянин Іван»? Це «людина, одягнена в сіру шинель, що, не замислюючись, віддавав останній шматок хліба й фронтові тридцять грамів цукру осиротілий у роки війни дитині; людина, що своїм тілом самовіддано прикривала товариша, рятуючи його від неминучої загибелі; людина, що, стиснувши зуби, переносила і перенесе всі позбавлення й негоди, ідучи на подвиг в ім’я Батьківщини». От хто такий російський солдат.

Шолохов у в своїх добутках зобразив війну як страшне народне нещастя. Спалені села й села, обвуглені хлібні поля, смерть, горе, кров – от що таке війна. Героїчне не в окремих подвигах російських солдатів, а все фронтове життя – подвиг, тому що зуміти пройти по дорозі смерті, страшних випробувань і при цьому не тільки вижити, але й знайти в собі сили жити далі, не тільки зберегти, але й зміцнити свою світлу душу, що чуйно озивається на все добре, людське, – це вже подвиг, що відбувається гігантськими силами, керованими серцем людини.


Твір на тему: Тема твору: Подвиг людини на війні